АПЛАЗІЯ (грец. а — не, заперечення + plasіа — формування, утворення) — один з проявів дефектів розвитку, що характеризується відсутністю всього органа, його частини, ділянки тканини, частини тіла або всього зародка. Як син. часто вживається термін «агенезія» (грец. genesіs — походження, виникнення). Причинами А. є зовнішні тератогенні фактори (фізичні, хімічні, біологічні), що впливають на ембріон безпосередньо чи опосередковано через організм матері. Ці ж фактори, діючи на гамети батьків, можуть викликати хромосомні хвороби з А. того чи іншого органа (тканини) або спадково зумовлений дефект розвитку з А. Патогенез А. пояснюється відсутністю утворення зачатка органу (напр. первинної нирки); загибеллю зачатка зародка (деякі форми «порожнього плодового мішка»; відсутністю утворення чи загибеллю іншого органа, який впливає на розвиток першого (напр. А. зачатка сечоводу призводить до А. вторинної нирки). Тератогенетичний термінаційний період (граничний термін, пізніше якого певний дефект розвитку не може виникнути) обмежується при більшості А. першим місяцем внутрішньоутробного життя. А. може спостерігатися в будь-якому органі людини (головний мозок, спинний мозок, серце, легені, сечостатеві органи та ін.). Вплив на організм А. органа, тканини або частини тіла різний. Деякі види А. (аненцефалія, амієлія, відсутність і двобічна А. нирок) несумісні з життям. Інші види можуть викликати тяжкі порушення функцій і без хірургічної корекції призводять до смерті в різному віці (напр. діафрагмальна грижа, хвороба Гіршпрунга). А. частини кінцівки сумісні з життям. А. одного з парних органів, напр. однобічна ниркова А., іноді цілком компенсується вікарною гіпертрофією іншого і може не виявлятися клінічно протягом усього життя.
БМЭ. — М., 1975. — Т. 2; БСЭ. — М., 1970. — Т. 2; Пальцев М.А., Аничков Н.М. Патологическая анатомия. В 2 т. — М., 2000. — Т. 1.